Торік студент четвертого курсу медичного факультету Дмитро Коваль здобув три перемоги на ХV Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих науковців. Був переможцем у секції «Неврологія» на ІІ Міжнародній олімпіаді «Самарканд-2020», здобув призове місце (друге) на конференції студентів і молодих науковців у Києві (НМУ ім. О.О. Богомольця), опублікував три наукові статті та п’ять тез, зокрема, по дві тези на конференції «Наука та практика» у м. Чернівці й на конференції «Наука та практика» у м. Берлін (Німеччина).
«Мене захоплює атмосфера наукової роботи, зокрема, експерименти та прогнози результатів дослідження. Це надзвичайно цікаво!», – зізнається Дмитро Коваль, який у конкурсі «Студент 2021 року ТНМУ» отримав нагороду в номінації «За вагомі досягнення в науковій роботі» (премія імені І. Я. Горбачевського).
– Що означає особисто для вас перемога в конкурсі «Студент 2021 ТНМУ»?
– Для мене особисто це підтвердження, що нічого не виникає з нічого. Коли людина працює й прагне вдосконалення – в будь-якому разі результат буде. Не вважаю це лише своєю перемогою, адже коли людина досягає чогось у будь-якій сфері, на шляху до перемоги її супроводжують безліч людей та подій. Кожна людина чи подія вносять свій внесок у перемогу іншої: хтось підтримає добрим словом, порадить, як краще, а хтось буде мовчки спостерігати й сподіватися, що у вас нічого не вийде. І те, й інше дає стимул рухатися далі.
– Що для вас наука?
– Наука для мене – це відпочинок від буденного навчання. Зізнаюся, мені значно більше подобається займатися наукою, ніж готуватися до практичних занять. Це розвиток. Найбільше мене захоплює атмосфера наукової роботи, зокрема, коли ми проводимо експерименти та прогнозуємо результат дослідження. Це надзвичайно цікаво!
– Коли ви захопилися наукою? Які теми та напрямки вас цікавлять?
– Займаюся науковою робою з першого курсу. Спочатку відвідував науковий гурток на кафедрі нормальної анатомії людини під керівництвом доктора медичних наук, професора Іллі Євгеновича Герасимюка. На той час ми досліджували вплив ацетилсаліцилової кислоти на судинне русло сім’яників щурів. Тоді вперше доповів на нашому університетському конгресі та отримав диплом другого ступеня. Мені це максимально сподобалося, тож почав розвиватися в науковій діяльності та доповідати на студентських наукових конференціях.
Зокрема, хочу згадати одну зі своїх доповідей. Я навчався на другому курсі. Кафедра гістології організувала конференцію на честь пам’яті покійного професора Костянтина Степановича Волкова. На цій конференції, коли почав доповідати, президія та високоповажні професори-морфологи подумали, що я аспірант. Традиційно після кожної доповіді ставлять запитання. Мені тоді теж поставили декілька запитань, половину слів з яких я на той час не розумів (сміється). Після цієї конференції гадав, що займатися наукою більше не буду, бажання зникло. Та все ж таки згодом вирішив, що кожен фініш – це, по суті, старт, і почав працювати далі.
Цього року подали дві наукових роботи на всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт: з фармакології (під керівництвом докторки медичних наук, професорки, завідувачки кафедри фармакології з клінічною фармакологією Олександри Михайлівни Олещук) до Буковинського державного медичного університету та з патологічної анатомії (під керівництвом кандидатки медичних наук, асистентки кафедри патологічної анатомії із секційним курсом та судовою медициною Олени Ігорівни Гладій) до Одеського національного медичного університету. Активно долучаюся до різних конгресів та конференцій, зокрема цього року на нашому університетському студентському конгресі студентів і молодих вчених доповідав на п’ятьох секціях (внутрішня медицина, хірургія, патологічна морфологія, педіатрія, неврологія). В науковому напрямку мене цікавлять кардіологія та кардіохірургія.
– Ви активно долучаєтеся також до громадської роботи університету, зокрема, менторства. Що вас спонукало стати ментором?
– Я розумів, як студенту, який вперше відчиняє двері університету, важко адаптуватися до нових умов. Тому дуже важливо мати у виші старшого друга, до якого можна звернутися з будь-яким запитанням, проханням і порадою. Цього року, на жаль, я вже не ментор, тому що це велика та відповідальна робота, на яку потрібно витрачати дуже й дуже багато часу. З великим захопленням стежу за нашими менторами, вони – великі молодці, бо ті знання, що вони передають нашим студентам, є безцінними.
– Які три найголовніші поради дали б першокурсникам?
– Кожному першокурснику, який хоче себе реалізувати, по-перше, потрібно стукати в усі можливі двері та запитувати. По-друге, не боятися нічого та наполегливо йти до мети. І дам найголовнішу пораду: можна мати все, можна мати нереальні знання й відмінні оцінки, але все це ніщо без чистого серця. Саме цей вислів і формує нас, як майбутніх лікарів – щирих, добрих, співчутливих.
– Ви також належите до студентського парламенту, є його представником у складі вченої ради університету. Який досвід це вам дає?
– Бути представником у складі вченої ради університету для мене дуже відповідально. Завдяки цьому формуюся як особистість та висококласний спеціаліст. Адже коли навколо тебе сидять високоповажні професори – це надихає рухатися далі. Так, для мене це великий досвід.
Загалом студентство у складі вченої ради є дуже важливим, тому що ми можемо донести думку студентів і зреалізувати її.
– Як вам вдається поєднувати навчання, успішну наукову роботу та громадську діяльність? Які секрети вашого особистого тайм-менеджменту?
– Відверто кажучи, ніколи нічого не встигаю. За типом темпераменту я холерик, до того ж ще й максималіст, тож або роблю все одразу, або не роблю нічого. Траплялося таке, що за останню ніч дописував тези чи статті. Тому жодного секрету в мене немає. Завжди користуюся таким правилом: якщо людина справді чогось хоче, то вона завжди знайде час на це.
– Узагалі навчатися у медичному виші важко?
– Так. Якщо в майбутньому студент хоче бути спеціалізованим і конкурентноспроможним лікарем, тоді доводиться вчитися якнайпотужніше. Але медицину потрібно любити, тоді все буде просто. Найголовніше, не відкладати все на потім, а намагатися виконувати вчасно.
– Що було для вас найскладнішим, коли тільки-но вступили до ТНМУ?
– Пригадую перше заняття з анатомії, хто ж його не пам’ятає (усміхається). Коли ввечері напередодні практичного заняття ми відкриваємо мудл, а там не так, як у школі, всього лише кілька сторінок, а значно, значно більше. Було важко спочатку з великим обсягом інформації, але з часом звик до того, що потрібно багато вчитися.
– Чому, власне, медицина? Як вона прийшла у ваше життя?
– Моя мама Світлана Юріївна – лікарка-кардіологиня. З дитячих років чув від неї багато дуже цікавих медичних термінів, розповіді про конкретні випадки, тож ще тоді вирішив, що буду вступати лише до медичного університету. В мене не було інших варіантів. Та й тепер, коли інколи задумуюся над тим, в якій галузі міг би бути, розумію, що, крім медицини, себе більше ніде не бачу.
– Чому вирішили навчатися саме в ТНМУ?
– У мене середній бал ЗНО був 192, я зареєстрував заявки в три медичні ВНЗ: Буковинський державний медичний університет, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця та Тернопільський національний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського. Розумів, що маю високий рейтинговий бал, тож шанси вступу в будь-який медичний виш – великі. Та одного дня, пригадую, прийшов додому й скасував усі заявки, крім нашого ТНМУ. Адже хотів навчатися в рідному місті. Тут друзі та рідні, це для мене дуже важливо.
– Який напрямок обрали?
– Кадіологія, кардіохірургія. Це відносно молодий напрямок у медицині, але надзвичайно важливий та цікавий. Серцево-судинна патологія займає одне з провідних місць серед захворювань у сучасному світі та є надзвичайно цікавою частиною медицини. Ця галузь поєднує у собі, напевне, всі інші напрямки медицини, чим і не може не приваблювати. Дуже захоплююся кардіохірургічними операціями. Це як окремий витвір мистецтва. Надзвичайно важка галузь у медицині, тому що операції проводяться на одному з найголовніших органів у нашому організмі. І тут потрібно бути максимально точним і кваліфікованим.
– Якщо в житті трапляються непрості моменти, випробування, як, скажімо, зараз у нас всіх, де черпаєте сили?
– У спокої. Вимикаю всі ґаджети та відпочиваю. Це, напевне, найбільш потрібно зараз усім нам – знайти бодай кілька хвилин спокою. Адже нині кожен з нас перебуває у стані стресу – й це нормально в такий час. Та ми щиро молимося та віримо, що в найближчому майбутньому переможемо й повернемося до звичного життя.
– Ким бачите себе в майбутньому?
– Насамперед бачу себе щирою та доброю людиною, яка готова допомагати та бути корисною. Задумуюся також над тим, щоб вступати в аспірантуру та викладати студентам.
– Яка нині ваша найзаповітніша мрія?
– Зараз, мабуть, у нас у всіх є одна найзаповітніша мрія – щоб закінчилася війна й усі ми, велика університетська родина, повним складом знову зустрілися в дворах корпусів нашого ТНМУ.
– За що найбільше вдячні Тернопільському національному медичному університету?
– Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського – це виш, що дає максимально багато можливостей для розвитку студентів і самовдосконалення. Безмежно вдячний нашому професорсько-викладацькому складу за ті знання, якими вони з нами щедро діляться.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА